Опубліковано 11.03.2010

Ганс Каспарі, експерт ІКОМОСу, про архітектурні зміни у Львові, «епідемію» пластикових вікон та нове будівництво у місті

Минулого тижня на чотири дні до Львова завітала інспекція ЮНЕСКО. Представляли її працівник бюро ЮНЕСКО Петер Штрассер та представник ІКОМОС Ганс Каспарі. Результати планової перевірки, як і рекомендації поважних міжнародних фахівців щодо збереження та розвитку території центральної частини Львова, занесеної до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, львів’яни почують аж у липні під час чергового засідання Комітету. Наразі ж «Пошті», єдиній зі ЗМІ, вдалося поспілкуватися із Гансом Каспарі про враження від Львова та почути думку експерта про більшість проектів нового будівництва. До слова, саме пан Каспарі свого часу посприяв тому, щоб наше місто було внесено до Списку світової спадщини.

– Ви добре знаєте Львів і вже багато років є другом нашого міста. Прошу розказати, як відбулося знайомство з містом Лева?

– Уперше до Львова як до міста з великою кількістю пам’яток мене запросив ІКОМОС. Тоді Україна подала заявку про внесення Львова до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, і я приїхав оцінити ваше архітектурне надбання. Моїм завданням було перевірити, чи справді пам’ятки, які тут збереглися, гідні того, щоб бути вписаними до Списку.
Цього разу ми мали перевірити стан об’єкта, що занесений до Списку, і подати звіт про те, як насправді у Львові зберігають архітектурні пам’ятки. Хочу зазначити, що передусім ми говоримо зараз не про реставрацію, а про збереження цінної архітектури Львова.

– Які зміни відбулися у Львові з часу Вашого першого візиту?

– Я дуже задоволений тим, як зберігаються сакральні об’єкти в місті. У деяких церквах не пошкодженими залишилися настінні розписи. Багато з них зараз активно розчищають, а там, де розписи втрачено, не малюють нових, а просто залишають порожні місця. Після розмови зі священиками, я приємно здивований, що віряни, незалежно від рівня їх добробуту, жертвують кошти на відновлення церков, які є пам’ятками. Дуже втішним є те, що серед цих людей є ті, яких передусім цікавить релігія, але є й ті, хто переживає за збереження культурної спадщини.
Я ознайомився з реставрацією Вірменської церкви. Мені сподобалося відновлення дзвіниці. Також реставратори вдало відновили розписи Розена, частково втрачені через вологість. Це позитивний приклад культурної співпраці між польськими та українськими реставраторами.
Якщо ж говорити про негативні зміни, сьогодні в місті багато житлових будинків переобладнують під готелі. При цьому фасад будинку залишають первісним, а все внутрішнє планування, всю „начинку” будівлі, абсолютно змінюють. Це дуже недобре.
Неприємні тенденції можна побачити і щодо зміни фасадів. Наприклад, коли у них замість вікон прорубують двері. Однак найбільшим шоком для нас було те, що понад половина вікон у будинках центральної частини Львова замінені на пластикові. Такого не повинно бути!

– Чи була в Європі проблема пластикових вікон і як її вирішили?

– Звичайно, у нас це було, але не так масштабно. У Європі це, радше, поодинокі негативні приклади, а тут наче епідемія, яка поширилася на всі будинки. Щодо боротьби з цим, то ми, передусім, забороняли встановлювати пластикові вікна. Але заборона не є найкращим способом протидії. Тому ми намагалися донести до людей історію їхнього будинку, пояснити його цінність, аби мешканці самі зрозуміли, що не можна так робити. І що важливо – ми допомагали людям фінансово: багатопрофільне дерев’яне вікно є набагато дорожчим, ніж звичайне пластикове, тому різницю в ціні влада покривала з грошей бюджету. Ми також готували фахівців, які б вміли реставрувати старі дерев’яні вікна і ставити в них нові теплозберігальні склопакети.

– Для Львова дедалі актуальнішою стає тема нового будівництва у старій частині. Чи варто там будувати і як можливо досягти гармонії старої та нової архітектури?

– У Львові, мабуть, після війни залишися своєрідні шпарини – місця, де колись стояв будинок, а тепер площа, що стала місцем для скидання сміття. Таким прикладом є ріг вулиць Краківської та Вірменської. Цю шпарину обов’язково треба заповнити, щоб відновити гарну розгортку і перспективу вулиці. Основне питання – що і як там треба збудувати? Більшість проектів, які ми бачили, це проекти готелю. Але я думаю, що в історичному центрі краще будувати житлові будинки, аби він не втрачав житлової функції. Якщо говорити конкретно про будівництво на розі цих двох вулиць, маємо два ключові питання – яку функцію для майбутнього будинку вибрати і яких розмірів він має бути. Треба також подбати про збереження зелених насаджень на цьому місці.
Складність ситуації у Львові полягає у тому, що у вас є інвестори, які хочуть будувати п’ятизіркові готелі, які б були якомога більшими і вищими. Їх ніщо інше не цікавить. У нас все інакше – забудовниками, в основному, є місто або невеликі приватні власники земельної ділянки. Треба бути дуже делікатним і враховувати гармонійність довколишньої забудови – нова будова не має перешкоджати сприйняттю історично сформованого міста. Дуже важливо також уникнути перебудови житлових будинків в історичній частині міста. Потрібно проводити сучасну інфраструктуру у старі будинки, але це має робити місто, оскільки інвестори у такому не зацікавлені.
У Берліні відразу після війни при раді міста створили організацію, яка розробляла проекти будівництва та охорони старого історичного середовища. Тож, коли відбудовували місто, вдалося зберегти максимальну кількість старої забудови. Ця програма зараз працює в містах Східної Німеччини. Ми не дозволяємо інвесторам будувати в історичному середовищі, цим займається лише держава. Ще 20 років тому ці міста виглядали так, як зараз Львів, або й ще гірше. Але якщо ви сьогодні туди приїдете, будете приємно здивовані. Що важливо, відновлені житлові будинки зберігають давній німецький житловий стандарт, і люди із задоволенням купують такі помешкання. При цьому абсолютно зберігається їх планувальна структура. Гроші на відновлення виділяє державний орган охорони пам’яток (приблизно 40%), керівництво регіону і міста. Після продажу будинку держава повертає собі витрачені на реставрацію кошти, а виручені кошти знову ж йдуть на реставрацію наступної будівлі.

– Ви бачили приклади нових будинків Львова. Зокрема, на площі Міцкевича маємо два будинки, що символізують зовсім різні підходи до будівництва в історичному середовищі, а саме будівлі «Укрсоцбанку» (пл. Міцкевича, 10) та «Укрексімбанку» (пл. Міцкевича, 4). Що Ви думаєте про обидві будівлі?

– Будівля «Укрсоцбанку» дратує, вона є чужою цьому середовищу. Водночас, інший банк не впадає у вічі, цілком вписується у середовище і не викликає жодних негативних відчуттів. Але я розумію, що ця зелена будівля – це обман. Звичайно, більшість людей вважає її вдалою, однак фахівці сходяться на тому, що це неправильний підхід – будувати так, як будували сто років тому. Коли потрібно закрити такий простір в історичному середовищі, у нас зводять споруду, яка відповідає масштабу сусідньої забудови, але водночас видно, що це новий будинок. Хочу наголосити: при створені такої вставки, дуже важливо, щоб масштаб всіх елементів відповідав старим будівлям. Хоча інвестори, зазвичай, не хочуть цього слухати. Вкладаючи гроші, вони не бажають зважати на історичне середовище.

– Ви мали нагоду ознайомитися з кількома проектами нового будівництва на території ЮНЕСКО і в буферній зоні. Якою є Ваша приватна думка як фахівця ІКОМОСу, щодо цих проектів, зокрема конгрес-готелю на Цитаделі?

– Я побачив, як мешканці міста борються проти того, що інвестори забирають у них їхнє місто. Львів’яни не хочуть його віддавати, а вболівають за можливість жити і розвиватися у цьому місті.
Я вважаю позитивним прикладом пристосування вежі на Цитаделі під готель, адже там фактично нічого не змінили. Збереглася навіть величина вікон, а надбудований дах виглядає природно, наче парасолька. Водночас проект нового будівництва на Цитаделі вважаю невдалим і неприпустимим. Це типовий проект інвестора, який хоче високий і великий готель. Але ця будівля домінуватиме над містом, вона змінить його панораму і я вважаю це невдалою ідеєю. Крім того, Цитадель має не лише історію часів Австро-Угорської імперії, тобто ХІХ ст., але й історію ХХ ст., яку досі не враховують. Добре, що історична правда австрійських часів була відкрита. Наступна історична правда, а саме геноцид ХХ ст., теж має бути відкритою, її не можна приховувати. На Цитаделі є приміщення, де вбивали і знищували людей, і сьогодні вони ніяк не представлені. Якщо мене правильно поінформували, там загинуло багато євреїв, але, в основному, це були українці, які боролися за волю своєї країни. Вони пожертвували заради цього своїми життями, і ці жертви не можна забувати. Не можна робити бізнес на місці, де був концентраційний табір. Тому з позиції історичної правди, місця масових знищень людей не повинні передаватися інвестору для ведення бізнесу, вони мають бути під опікою держави.

– Резонансними також є проект будівництва на Довбуша, 15, можлива забудова вернісажу і нова споруда на розі вулиць Франка та Шухевича. Що Ви думаєте про них?

– Ми довго дискутували про площу, де зараз є вернісаж. Її можна і забудувати, і залишити вільною. Ми зійшлися на тому, що торцева стіна там виглядає негарно, вона би мала бути фасадною. Після дискусій ми дійшли спільної думки, що там може бути невелика будівля, яка перейме на себе функції вернісажу і фасадом закриє цю стіну. Ми напишемо це у своєму звіті. Але перед фасадом треба залишити місце для зелених насаджень. Можливо, доречно буде об’єднати нову зелену зону з тією, що зараз є біля церкви. Ми також розглядали можливість перенести вернісаж, але, очевидно, його не можна виносити за межі центральної частини Львова.
Якщо говорити про ділянку на Довбуша, 15, ми дійшли висновку, що довкола Львова не надто багато парків і лісів. Тим більше цей парк є дуже близько до центру, а місто потребує громадських місць відпочинку. Там могли б облаштувати загальнодоступний рекреаційний об’єкт, наприклад, дитячий майданчик чи побудувати невеликий ресторан. Однак інвестор хоче спорудити котеджне містечко. У такому випаду цей парк буде втрачений для міста як відпочинкова зона. Ми не знаємо, якою є потреба житлового будівництва у місті, але, очевидно, така забудова не мала би бути так близько до центру, який і так густо заселений.
Щодо новобудови на розі вулиць Франка і Шухевича, я не вважаю її аж такою вдалою. Це перетин двох вулиць, і архітектор не зовсім зрозумів оту “кутову” ситуацію. Якщо подивитися на роги вулиць, наприклад там, де стоять будинки югендстилю, зауважуємо, що вони здебільшого заокруглені. Таким чином створюється перехід від однієї вулиці до іншої. Ці кути частково акцентовані балконами, деколи бачимо інші акценти, які дозволяють покращити оптичне сприйняття. А цей будинок занадто виділяється із загального ансамблю. Фасад будинку мав би бути більше приязним, не таким гострокутним, заокругленим. Ситуацію, мабуть, можна виправити, додавши, наприклад, еркери – не обов’язково в стилі попередніх століть, можна і більш сучасні, які б вписувалися в декорації, форми і пропорції обох вулиць.

– До яких викликів варто нині готуватися Львову?

– Багато європейських міст були знищені під час Другої світової війни, а оскільки після неї різко збільшилась кількість автомобілів, то розширювали й вулиці. Через це зробили багато помилок, знищили дуже багато старих будівель, які вже зараз не можливо відбудувати. У Львові, думаю, такого не станеться. У місті є проблема тисняви автомобілів, але треба знайти інше вирішення цієї проблеми, аніж розширення вулиць. Львів може зробити кілька об’їзних доріг довкола дуже старої і дещо новішої частини міста. Для тих, хто мешкає в історичній частині, треба побудувати підземні або наземні паркінги. Вони не мусять бути в центральній частині, але треба, аби вони були недалеко, в межах пішохідної доступності до центру. Прогресивним кроком є те, що на площі Ринок вже немає транспорту і такі пішохідні зони треба розширювати. Ми ознайомилися із проектами підземних паркінгів. Вони добрі, але Львів має геологічні проблеми і вже був негативний приклад будівництва підземного трамвая, коли на палаці Потоцьких утворилися тріщини. Чи не повториться ця ситуація, якщо біля Осолінеуму будуватимуть підземний гараж? Все треба дуже добре розрахувати. Ми вважаємо, що будівництво там підземного паркінгу є небезпечним і це не найкраще місце. Підземні паркінги набагато дорожчі, тому, можливо, у певних випадках, краще будувати красиві надземні.

– Чи побачили Ви все, що хотіли у Львові, і якого звіту варто очікувати нашому місту: позитивного чи негативного?

– Я не встиг побувати у львівських музеях, але їх відвідала моя дружина і зробила фотографії. Звісно, для всього, що ми хотіли, було замало часу, але загалом задоволений поїздкою. Я все опишу в звіті і там будуть як позитиви, так і негативи. Він буде об’єктивним.

Розмовляла Мирослава Іваник, газета «Львівська пошта» № 26 (912)від 11. 03. 2010 р.