Львів”яни руйнують своє місто з шиком, гламуром і неприхованою гордістю. Поки львівські мери лишень прямують до масштабів льоні-космоса, львів”яни самотужки ведуть цю важку роботу, радо оплачуючи її з власної кишені і користуючись байдужістю та неефективністю міської влади. Ефективність розподіленої атаки, що ведеться з часів незалежності, видно неозброєним оком. Але наше око ми озброїмо фотоапаратом, і поведемо розповідь про основні методи руйнації міста Львова його мешканцями. А також, про найяскравіші досягнення на цьому поприщі.

Перший метод руйнації: вікна.

Багатьом львів”янам є глибоко байдужим стан фасаду їхніх будинків. Австрійська кам”яниця, від вигляду якої котиться заздрісна слинка мешканців інших міст, не викликає в них жодних емоцій. За з”яви відповідних матеріальних можливостей і широко рекламованих технологій львів”яни почали свої вікна оновлювати. А що емоції до кам”яниць у них так і не з”явилися, то кам”яниці зарясніли вибитими або золотими зубами пластикових чи фарбованих вікон.

Архітектор, що будував будинок, найбільше творчості вкладав у фасад. Ну, ми знаємо, що архітектор бабушкін чи генеральний конструктор спального району не дуже мордується над естетикою фасадів. Але я можу запевнити, що зодчий, котрий поставив сецесійний будинок в центрі Львова, не один день вимальовував фронтони, аттики, еркери та маскарони. Будинок він мислив цілісним: кольорове та фігурне вирішення фасадної стіни, віконних рам та самих вікон виступали єдиним проектом. Форма та колір вікна виступали якщо не системотворчою, то принаймні однією з найважливіших компонент будинкової естетики. Вікно в будинку є такою самою невід”ємною культурною цінністю, як і решта фасадного декору.

будинок на вул. Пекарській

Розуміння цього простого факту мешканцям цивілізованих міст дається легше. Модернізованим чи реставрованим будинкам якщо й не залишають оригінальних вікон, то принаймні ро їх схожими на оригінал, консистентними між собою і співзвучними фасадові.

©

©

віденські будинки

Хай які європейці чи американці свідомі, але й їм не віддають на поталу фасади історичних центрів: проекти заміни вікон розглядаються архітектурними радами і комісіями, а виконання робіт дозволяється вузькому колу спеціалізованих і ліцензованих фасадних компаній. Тобто, програми збереження архітектурного середовища історичного центру є простими, ефективними і дієвими.

Засідання комісії збереження історичного середовища міста Женеви. Третя стріт, будинок 201 N. Присутні др. Ярман і пан Брек Фанхаустер разом з представниками компанії Arrow4 Windows & Siding. Пан Ярман ствердив, що він придбав нерухомість шість місяців тому і бажав замінити пошкоджені вікна (…) Запропоновані вікна на заміну були пластиковими, але повністю зберігали стиль з одною перекладиною і відсутністю поперечок. Дерев”яні віконниці будуть реставровані і пофарбовані. (…)Др. Ярман не знав, що для заміни вікон необхідний дозвіл. Комісія збереження історичного середовища раніше дозволяла встановлення пластикових вікон, але не на фасадній стороні, що обернена до вулиці, в той час як заявник мешкав на розі двох вулиць. Члени комісії рекомендували встановлення дерев”яних вікон. (…)

У сучасному Львові таке засідання уявити неможливо. Історичну частину міста віддали на поталу мешканцям і агресивним компаніям-реалізаторам пластикових вікон. Чим конкретно це загрожує архітектурному середовищу?

Розглянемо найпоширеніший у центрі Львова “профіль” пластикового вікна і його недоторкану поки що копію.

вулиця Ужгородська, 6

Не потрібно бути дипломованим архіктектором чи мати три вагони естетичного смаку, щоб побачити основні проблеми з нижнім вікном.

1. Асиметрично-перекошена форма вікна. Ліва нижня частина вікна, очевидно, містить в собі елемент, що відкривається. Цей елемент вклепано поверх решти вікна, він потовщує межу, і ліва частина вікна робиться диспропорційно важчою. Вертикальна ж перегородка узагалі ділить вікно в якійсь абсолютно трансцендентній пропорції.

Либонь, можна математично довести, що ця форма вікна – найбільш геометрично неправильна. І найменш естетична з усіх можливих форм прямокутного вікна. Чому ж цей ужас стоїть по всьому Львову? Тому, що конструктивно такий профіль є найдешевшим. Не потрібно ховати конструктивні елементи і вирішувати неймовірно складну інженерну задачу, яку неназваний поляк вирішив ще сто років тому – див. верхнє, симетричне і функціональне вікно.

2. Колір і захисна плівка. Архітектор ніколи не мислив це вікно білим, неначе фотополімерна пломба. Час пом”якшує кольори, але можу побитись об заклад, що верхнє вікно ніколи не було таким сліпучо-білим, тому що сліпучо-білий колір не пасує до м”якої пастельної барви фасадної стіни. Зубопротезний колір, втім, при ближчому розгляді виявляється розписаним різними латинськими письменами, адже з нього “забули” здерти захисну плівку – і, будьте певні, ніколи не здеруть. Завершують колористичну картину шматки будівельної піни, що, неначе екскременти, зяють в щілинах.

3. Поруйнований і недбало замазаний першою-ліпшою фарбою прямокутник навколо вікна. Чи варто щось додати? Мабуть, варто. Оце радісне замазування віконних околиць замазкою чи фарбою руйнує не тільки “фронтальний” вигляд фасаду, який ми можемо зараз бачити, але й “боковий”, коли лінія нашого зору падає під гострим кутом до поверхні фасаду. Зверніть увагу на колористичне “випадіння” фасаду верхньої правої частини, на яку дивимося під кутом:

вул. Устияновича, 8

Окремим класом виступають автентичні, але кустарно перефарбовані вікна. Вони часто фарбуються в колір, який найменше пасує колористиці будинку, в суто сільському стилі. Часом сусіди намагаються перехизуватися один перед одним яскравістю та недоладністю кольору. Приклад ви можете бачити на першій ілюстрації.

* * *

Справедливим буде зауважити, що львів”яни міняють вікна не тільки потураючи модній традиції, але й просто дбаючи про базовий комфорт. Висхлі та струхлявілі дерев”яні рами починають пропускати шум, а найгірше – холод. Якими б не були чарівними старі кахельні п”єци та вишукані віконні рами, а холодна зима швидко вистудить ваше помешкання до 15 градусів і нижче. Це неприємно, а за наявності маленьких чи стареньких – неприпустимо.

Це означає, що маємо проблему, яка, подібно до кожної проблеми, має кілька шляхів вирішення. Очевидно, що пожертвувати історичним середовищем – для мешканця вихід найдешевший. Очевидно і те, що держава, чи одиниця територіального самоуправління, яка покликана дбати про історичне середовище, мала б сказати своє слово. Це слово – як регламентація фасадних робіт в історичному центрі, так і субсидування їх для незаможних мешканців, хоча б часткове, – за умови їх належної якості. Адже відомо, що дерев”яне вікно є суттєво дорожчим за пластикове. А така забаганка, як підлаштування форми вікна під навколишній фасад, навряд чи взагалі доступна через якусь компанію в промисловому масштабі і за розумні гроші.

Львівська влада, начебто, помічає проблему вибитих зубів міста Львова і, буцімто, реагує. У вересні минулого року виконком львівської міської ради підписав наказ “Про впорядкування заміни та встановлення віконних і дверних фасадів на території історичного ареалу Львова”. Згідно з цим наказом, кожен, хто захоче змінити вікна чи зовнішні двері у своєму будинку в центрі Львова, повинен узгодити проектно-кошторисну документацію. Якщо ж користувач квартири пошкодить вікна чи двері, він буде змушений відновити втрачені елементи за свої гроші. А виявляти факти незаконно вставлених пластикових вікон чи інших самочинних забудов (дашків, балконних дверей, зміну фасадів будинків) повинні працівники ЛКП.

Однак, успіхи влади фрагментарні і нікого не лякають. НАвпаки, на унікальній львівській пам`ятці архітектури початку ХХ століття, де зараз розміщена Львівська обласна прокуратура, шість шикарних автентичних вікон позаміняли на пластикові зі склопакетами. Без погодження з управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради. І нічо, шість вибитих зубів досі красуються на проспекті Шевченка.

Крім того, виконавчі служби можуть демонтувати пластикове вікно лише після того, як суд прийме відповідне рішення. Хто не знає, то швидко львівські суди працюють тільки за бабло. Якщо ЛЬвів і подасть позов на власника запломбованого фасаду, то справа ця лежатиме в довгому ящику, доки цей будинок не розсиплеться сам.

Паралельно, львівська міська мала надсилати підприємствам, які виготовляють і встановлюють метало-пластикові вікна та двері, листи-попередження від управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. У цих листах підприємцям мали б нагадувати про відповідальність, яку вони нестимуть за порушення пам’ятко-охоронного законодавства. Це одразу викликало праведний гнів в ісконних виробників пломбо-вікон: “Таке рішення досить суперечливе за своєю суттю, адже з його допомогою керівництво міста намагається перекласти відповідальність за нищення історичних фасадів на виробників метало-пластикових конструкцій. Проте виникає сумнів у тому, що підприємства-виробники, цілеспрямовано руйнують своєю продукцією історичний ареал Львова. Адже фірми, які виготовляють пластикові вікна, виконують лише замовлення клієнтів.” – обурюється неназване підприємство, киваючи одним пальчиком на своїх нерозумних клієнтів, а іншою рукою загрібаючи їхнє бабло і руйнуючи наше місто. “А что я, что я, это время такое было.”

Адже навіть якщо мерія профінансує різницю між вартістю пластикових та дерев’яних вікон, фасади львівських будинків виглядатимуть не надто привабливо і будуть такою собі галереєю вікон – від старих напівтрухлявих, до метало-пластикових і дерев’яно-лакованих.” – печуть далі виробники вікон. Коментарів цей типово український чос, маразматичний з усіх точок зору, навіть не потребує.

Другий метод руйнації: Фарбування фасадів.

.

вул. Городоцька, 113

Ви почали свою справу і відкрили якусь фіговину на першому поверсі. Аптеку, магазин, чи, може, банк. З яким бажанням ви прокидаєтеся вранці і засинаєте ввечері? Авжеж: з бажанням, щоб вашу фіговину наповнювали грошима численні клієнти. А що потрібно зробити для здійснення цієї заповітної мрії? У нас є дві підказки. Першу дає цивілізований світ. Він натякає на медіа-рекламу, чи на мережевий маркетинг, чи навіть – нечувано – на конкурентну перевагу. Другу дає досвід африканських племен та дитячих садочків. Люди на початкових ступенях розвитку надають перевагу яскравим, розмальованим предметам. Маленьких дітей та великих аборигенів ва кислотні кольори: жовтосалатові, синьобордові, сіробуроультрамаринові. А надто їхні немислимі поєднання. Тепер стає зрозумілим, чому колір, в який фарбують власники “свої” фасади, ніколи не збігається – навіть приблизно – із оригінальним кольором будинку.

Альберт Гофман би плакав, мандруючи Львовом, адже жоден дозняк ЛСД не розфарбує будинки старого Львова у такі барви, як його власне населення. Львів”яни високо цінують первісні візуальні інстинкти. Чим жовтіший жовтий колір на вашій аптеці, тим більше грипозників і трамадольщиків віддадуть вам свої гроші. А історичний центр та архітектурну колористику в кишеню не покладеш.

Всі комерційні приміщення в центральних районах міста [Кентербері] будуть сфотографовані та оцінені в поступовому процесі розробки кольорової схеми для кожного району. Ми ретельно досліджуємо історію наших районів через фотографії та документи. Наш радник історичної спадщини розробить кольорову схему, яка відбиватиме не тільки історію районів, але й різномаїття нашого Міста сьогодні.

Але це комерційно недоладні австралійці ускладнюють собі життя подібними програмами, контрольованими і фінансованими з бюджетів. Разом з громадами інших європейських міст, які дбають про історичне середовище. У Львові ж діє право дикого заходу: ти маєш право робити з фасадом, який ти засквотив, усе що завгодно – він твій.

Оскільки фарба і фарбування коштує грошей, а решта будинку не приносить прибутку, то в ригальний колір фарбується – з точністю до міліметра – тільки “своя” територія. От і “мітять” львів”яни свої будинки, мов песики паркан. Не дай Бог “вилізти” на “чуже”.

ріг вул. Городоцької та Яр. Мудрого

вул. Б. Меретина, 12

Проте, буде несправедливим відзначити тільки приватних підприємців. Мешканці житлових будинків теж володіють потягом до прекрасного і за свій кошт ро макіяж своїм кам”яницям.

вул. Драгоманова, 29

* * *

На відміну від проблеми з вікнами, яку львівська влада “побачила” лиш півроку тому, ситуація з малярством удостоїлася її уваги ще в 2006 році. Рішенням міськвиконкому підприємців зобов”язали ремонтувати весь фасад будинку, якщо вони орендують те чи інше приміщення. В разі реконструкції нежитлових приміщень першого поверху двоповерхового будинку передбачалося зобов’язувати замовника робити ремонт фасаду всього будинку. Короткої прогулянки містом достатньо, щоб побачити: ефект від цих рухів дорівнює нулю. І причина тут, зрештою, зовсім не у міськвиконкомі.

Cихівпласт

ріг вулиць Коцюбинського та Кирила і Мефодія

Третій метод руйнації: сихівпласт

Третій метод руйнації. Він останній за порядковим номером, рівнем об”єктивного руйнування, а також – поки що – частотою появи на львівських вулицях. Але, тим не менше, дратує порядно. Важко собі уявити, до чого пасувала б оця до болю стандартна пластмасова конструкція з рюшечками, що зустрічається на будинках усіх віків та стилів. Хіба що до сихівських багатоповерхівок, та й то тільки тому, що їм уже нічого не зашкодить. В моїй базі даних поки що малувато таких об”єктів, але досить серйозно до них ставиться згадуваний уже сайт “дошка ганьби“.

Сихівпласт переважно суміщений з першими двома способами громадянського вандалізму. На фотографії, поданій вище, ми, окрім дашка, бачимо неправильної форми побілку: придивіться краще, і одразу під вікном, на нефарбованій ділянці, ви побачите бризки від фарби унаслідок неакуратного фарбування. Ну і, звичайно, пластикові вікна та двері, непропорційні, асиметричні і банально різні. Цей шидевр на розі вулиць Коцюбинського та Кирила і Мефодія – один з моїх улюблених; з усього видно, мешканці пишаються апгрейдом фасаду.

Леонтовича, 1

Розглянемо ще приклад. Недоладним, хоч радикально подібним до попереднього, є дашок по вулиці Леонтовича, 1 (в іншому дуже гарній вуличці). Прорубано надзвичайно потрібний вхід до підвалу незрозумілого наразі призначення. Дашок естетично впирається в пластикове вікно поверхом вище. Маємо усі кольори веселки, а також видно чиюсь скромну малярську спробу у вигляді білої плями.

Рубрика “руйнація” закінчила із теоретичним вступом і продовжить свою роботу у вигляді дайджесту найсмачніших артефактів руйнівної активності львів”ян.