За радянських часів тут забороняли проводити будь-які земляні роботи, оскільки побоювалися того, що можна там знайти. Донині в різних частинах Цитаделі знаходять ампули з написом “чума”. (Стаття “Львівської газети” 10 жовтня 2006 р.)


У часи Другої світової війни на Цитаделі впродовж 1113 днів функціонував концентраційний табір “Шталаг 328”. За час існування в його стінах побувало близько 300 тисяч осіб, майже половина з яких померли там від інфекційних хвороб, голоду, а частину розстріляли. Яку ж кількість людей поховано там, достеменно невідомо й досі. Однак факти про те, що поховання таки є, існують і не становлять державної таємниці.

– Найбільше людей поховано поблизу наукової бібліотеки імені В. Стефаника, – розповів кореспондентові “Газети” Валерій Петлін, професор, доктор географічних наук, який активно вивчає історію Цитаделі воєнного періоду, — основні поховання вже радянського періоду. Це були групові поховання, але невеликих груп, хоча їх чимало. Також є свідчення того, що поховання можуть бути й у південній частині Цитаделі, де тепер торгові центри, автостоянка на виході до вулиці Вітовського. Наразі їх там не знайшли, але саме на тому місці за часів війни в німецьких окупантів було стрілецьке поле. Вони тренувалися стріляти не по звичайних мішенях, а по живих людях, їх випускали на поле і стріляли, вбитих там же закопували в ямах. Коли яму наповнювали, її загортали, а поряд копали наступну. Тому є підстави вважати, що вздовж того стрілецького поля також декілька поховань.

Дивна річ, із часу трагічних подій на львівській Цитаделі минуло вже понад шістдесят років, змінилася не одна влада, а завіса таємничості досі не спадає з тих подій. За твердженням істориків, задокументовані факти “діяльності” німців у концтаборі таки збереглися. Документів про Цитадель німці не встигли вивезти – покинули межі Львова, а лише тоді згадали про них. У Стрийський парк викинули диверсійну групу, щоб захопити саме ці документи. її знищили. Паперів на той час у Львові уже не було: радянська влада відразу зрозуміла їхню важливість і вивезла в Москву. До того ж ці документи фігурували в Нюрнберзькому процесі, але тепер їх майже неможливо дістати. Кажуть, існують документи судового процесу щодо подій на Цитаделі в часи Другої світової війни, тоді засудили начальника тюрми. Але їх теж практично малоймовірно отримати.

– Докази є, але немає доступу до них. Відомо: документи щодо судового процесу зберігали в партійному архіві комуністичної партії СРСР, у Львові, але отримати ,до них доступ нереально, – веде далі Валерій Петлін. – Є задокументовані свідчення кількох в’язнів, яким удалося вижити. Відомо, що одного моменту звідти втекла велика група людей. Мешканці міста вивели їх через підземні ходи. Майже всі вони загинули, але ті, що вижили, – їхні імена відомо й усі вони проживають у різних країнах світу – це і французи, й італійці. Також якісь документи могли б зберегтися в службі безпеки, оскільки вона тривалий час використовували Цитадель. Але багато документів з архівів служби безпеки були знищено, можливо, серед них є і щодо Цитаделі. Ще один цікавий факт. Один мій знайомий, який колись був співробітником служби безпеки, проводив розслідування у справі вбивства генерала Шухевича, і він більш ніж на 90% упевнений, що Шухевича поховали саме на Цитаделі, території, яка в той час була в межах контролю служби безпеки.

Чотиризіркова чума

Є ще одна небезпека, яку приховує в собі Цитадель. Спеціалісти з біолокації Західного центру етіології попереднім біолокаційним зондуванням виявили на ній одинадцять місць масового поховання людей. За словами Валерія Петліна, ці поховання ідентифікували, а загалом їх є декілька десятків. Основні два – траншейного типу: одне з поховань виходить до башти, де будують готель, а друге проходить східним схилом, де тепер гаражі. Не так давно прокладали електрокабель до банку, на глибині не більш ніж метр робітники натрапили на велику кількість кісток. За ніч їх забрали. Очевидці кажуть, що просто поскладали в поліетиленові мішки і десь повивозили на смітники.

До речі, за радянських часів тут забороняли проводити будь-які земляні роботи, оскільки побоювалися того, що можна там знайти. Донині в різних частинах Цитаделі знаходять ампули з написом “чума”. А в підземеллях Цитаделі – написи, що їх зробили в’язні, які там відбували покарання. Досі збереглися і підземні камери.

– На стіні тієї башти, яку розбудовують і траншею навколо якої вже зруйнували, було написано величезними літерами “трупи не забирати”, – говорить професор Петлін. – А чому не забирати? Бо була небезпека поширення хвороб. Коли в Одесі намагалися розпочати будівництво на місці кладовища, де захоронювали померлих від чуми, то в місті почали хворіти на чуму. Чому тут про це не думають? Тут же був колосальний розплідник інфекційних хвороб. А ці інфекції зберігаються не рік і не два, а сотні років. Коли наші співробітники довідалися, що на Цитаделі є поховання, то головний лікар-епідеміолог Львова сказав, що він у жодному разі не дасть дозволу на проведення розкопок, адже є небезпека поширення інфекційних захворювань, а от будувати різні об’єкти чомусь дозволяють. Розкопки проводити небезпечно, а от копати траншеї під фундаменти – то нічого?

Як стверджує науковець, рухати Цитадель не можна не лише з морально-етичних міркувань. Сама Цитадель є своєрідною консервною банкою. Вона складена зі специфічного суглинку, щільно поєднаних між собою. До того ж із Цитаделі, як можна помітити, не витікає жоден струмок, хоча це доволі великий пагорб. По-перше, там є підземелля, де може накопичуватися вся рідина, а по-друге, сама суглинна будова Цитаделі така, що дає змогу все це консервувати.

Проблеми пам’яті?

Одразу після війни радянська влада заснувала на Цитаделі музей, який зберігав пам’ять про страшні події, що там відбувалися. Однак проіснував він менш ніж два роки. Експонати нібито передали в музей ПрикВО, проте де їх шукати, тепер невідомо. Чомусь і тоді про Цитадель не хотіли пам’ятати.

Нині, під час приватизації всіма правдами і неправдами об’єкти колишнього концтабору розпродали різним структурам. Наразі тут, діє декілька закладів. Найбільше колишніх оборонних споруд займає львівський банк “Електрон Банк”, який, до речі, декілька років тому пропонував власне бачення впорядкування ландшафтного парку – переобладнавши Цитадель на “Галицький медіа-парк”. Якщо коротко пояснити, що це мало бути, то Цитадель намагалися перетворити на розважальний центр широкого спектру дії. Крім того, на Цитаделі розміщено дитячо-юнацьку спортивну школу стрільби з лука, гуртовню, автостоянку тощо.

– Те, що відбувається на Цитаделі, не вкладається в ніякі моральні рамки, — підсумовує Валерій Петлін. – Могли б ви собі уявити розважальний центр в Освєнцимі чи Бухенвальді? А от на Цитаделі це можна зробити. Банк банком, але готелі, ресторани, дискотеки тощо… Для Львова це унікальне морально-етичне історичне й архітектурне місце. Цитадель повинна залишатися як пам’ятка жахливого геноциду. Західний центр енергоінформаційних наук звертався до влади та релігійних установ, аби облаштувати там музей, та не отримали жодної підтримки. Є у Львові й органи, які повинні опікуватися історичною спадщиною, але не роблять цього.

Тетяна Турчина