В інтерв’ю “Суботній Пошті” Губерт Герман, архітектор “бункера”, сказав таке: “Мене дуже здивували протести і особливо та форма, в якій вони відбувалися. На мою думку, вони були організовані так званими «популістами». Очевидно, хтось хоче мати певні політичні виграші, але це відбувається за рахунок міста, інвестора і за рахунок мого високого реноме в Європі.” Запевняємо Губерта Германа, що політики-популісти (а насправді неоплачувані волонтери та професіонали від архітектури та реставрації) налаштовані збити йому пиху.

Далі подаємо текст “Суботньої пошти”.


Губерт Герман, австрійський архітектор, про Львів, проект готелю на розі вулиць Краківська – Вірменська та сучасну архітектуру

Проект готелю, який розробив цей австрійський архітектор викликав чи не найбільший шквал дискусій та протестів у сфері архітектури за останні десятиліття у Львові. Про так званий “готель-бункер”, який запропонував побудувати на розі вулиць Краківська та Вірменська у Львові Губерт Герман, знають вже не лише у Львові, але і в Києві та й далеко за межами України. Цей проект, можливо, нарешті спричиниться до широкої публічної дискусії, якою ж має бути сучасна архітектура у Львові, винісши ці розмови з фахових суперечок за кавою.

– Хотілося б почати розмову з Вашого сприйняття та відчуття Львова…

– Я почуваюся тут як вдома. Адже тут дуже багато елементів і навіть цілих частин міста, які дуже схожі на Відень чи Ґрац. Мені було цікаво запроектувати будинок у серці такого міста. Будівництво в історичній частині цікава тема для всієї Європи. Я вже маю досвід такої роботи, наприклад, у Відні ми проектували будинки, які збудували у зоні, що охороняється ЮНЕСКО. Але для нас такі проекти завжди нові та цікаві. Щодо ділянки у центрі Львова, де ми проектували готель, вона цікава тим, що з одного боку вона вільна, але довкола неї є багато забудови. Тут треба робити дослідження та знаходити історичні сліди колишніх забудов. Умови конкурсу передбачали створення на цьому місці нової структури, яка була б пов’язана з минулим. Ми запропонували доволі радикальну ідею, яка відрізнялася від усього іншого, але вона різнилася лише зовнішньо, а за структурою повторювала старі елементи: осі вікон, парцеляцію, побудову будинків, які мають не одну, а відмінні лінії, як це є на вулиці Вірменській.

– Розкажіть детальніше про свою ідею. Чому Ви запропонували саме такий проект готелю для реалізації в старій частині міста?

– У мене є можливість бути причетним до ситуації, яка зараз відбувається в Дрездені, де реконструкцію жіночої церкви провели дуже добре, оскільки були архівні матеріали, за якими можна було це виконати. Але все, що зробили довкола цієї церкви, – це сором для всієї Європи. Барокові будинки, які зводять зараз довкола цієї церкви будують у стилі Диснейленду. Вони є надуманими і не мають нічого спільного з автентичними. Ми хотіли, щоб готель на розі двох вулиць в центрі Львова відрізнявся, щоб було чітко видно, що це нова архітектура. Хоча, мушу визнати, проектуючи його, ми навіть не уявляли собі, що виграємо цей конкурс. Я цілком розумію, чому проект зіштовхнувся з таким обуренням громадськості, адже це проект, який чітко встановлює межі старої та сучасної архітектури. Якщо говорити на прикладі музики, це не є класичний «Віденський вальс» Штрауса, а це музика Стравінського або ж Шонберга. Я відчуваю себе відповідальним перед містом та інвестором, які провели конкурс. Адже проведення конкурсів – це правильний шлях. Тому я зараз розробляю нову концепцію, як має виглядати готель, яка буде прийнятна для громадськості. В Австрії я б цього не робив. Я повинен пристосуватися до ситуації в місті і як архітектор маю зважати на ті чи інші нюанси. Ми вже почали розробляти компромісний варіант, над яким зі мною працюють фахівці кафедри реставрації Львівської політехніки, зокрема Юрій Дубик. Сьогоднішня концепція абсолютно відрізняється від початкового проекту.

– То як за новою ідеєю виглядатиме майбутній готель?

– Частини будинків, про які є збережені архівні дані, ми хочемо фактично відбудувати. Тобто стіни мають бути з того матеріалу, з якого колись будували будинки, має бути справжня штукатурка, дерев’яні вікна, які були колись, тощо. Сьогодні ми маємо картинку, як виглядали будинки, які там стояли. Але нам багато чого невідомо, зокрема, як виглядав дах, як було всередині, чи існували там подвір’я. Ми спробуємо це виконати досить нейтрально. Можна сказати, що картинка – це фасади, які ми відновлюємо, а паспарту – те, що буде нове. Ми ще точно не знаємо, як заплануємо підземну частину, але проект, який ми пропонували на конкурс передбачав консервацію всіх фундаментів та частин склепінь, які збереглися. Ми проектували плиту, яка мала стояти на колонах і не завдавати шкоди археологічним знахідкам. Таким чином ми нічого не пошкоджували і все зберігали. Ця ідея буде частково підтримана в новій концепції. Однак треба до кінця з’ясувати, чи залишки є цінними. Якщо ці елементи будуть вартісними, ми їх законсервуємо і зробимо відкритими для огляду.

Найголовніше для нас на сьогодні підготувати частину візуалізації майбутнього проекту і представити її громадськості. Ми сподіваємося, що львів’яни його одобрять, оскільки йдеться про зовсім інший підхід і абсолютно інший проект. Якщо це знову викличе обурення, складно буде взагалі там щось робити. Я все ж сподіваюся, що місто ухвалить правильне рішення.

Переконаний, що перший проект був зруйнований популістами, які зловживали термінами та дезінформацією. Якщо так буде й надалі, то жоден будинок у Львові не вдасться нормально побудувати, і ні до чого хорошого це не призведе.

– Наскільки змінюються параметри готелю зі зміною проекту, зокрема його місткість?

– Це цілком новий проект. Немає сенсу доходити до якогось компромісу зі старим варіантом. Якщо попередній передбачав трохи більше 100 номерів, то в новому їх буде десь на 20 менше. Але це не основна проблема для самого готелю. Найважливіше зараз розділити те, що є старе і відновлене і те, що є нове. Крім того, важливим є спокійний, добре запроектований даховий ландшафт, який буде видно з Ратуші.

– Повернемося до протестів громадськості. Наскільки вони були для Вас несподіваними і чи погоджуєтеся з думкою громади міста?

– Наш конкурсний проект не був легким до реалізації. Але мене дуже здивували протести і особливо та форма, в якій вони відбувалися. На мою думку, вони були організовані так званими «популістами». Очевидно, хтось хоче мати певні політичні виграші, але це відбувається за рахунок міста, інвестора і за рахунок мого високого реноме в Європі. Дуже важливо, що Львів, як інші європейські міста, почав організовувати конкурси. Але якщо цей конкурс не буде реалізований, реноме міста в сучасному європейському культурному середовищі буде просто катастрофічне.

– Розкажіть про свій творчий доробок. Які роботи вважаєте найцікавішими?

– Складно відповісти. Я займаюся архітектурою вже 30 років і маю партнерів в Люксембурзі, з якими разом працюємо. Всі наші проекти – наші діти. До перших ставився як до найкращих, хоча не факт, що вони такими були. Але справді є кілька виняткових проектів у нашій роботі. Наприклад, це міська вілла в Берліні, дитячий садочок в Люксембурзі, який по суті формував зовнішній та внутрішній простір довкола себе, перебудова пам’ятки архітектури, колишньої пекарні у Відні, де зараз розміщені офіси. Не можу не згадати будинок Моцарта в Зальцбурзі, який я робив разом зі своїм учителем. Зараз беру участь у конкурсі на проект реконструкції концертного залу Бетховена. Ми вийшли у фінал з архітектурною фірмою «Захи Хадід», яка є найкращою у світі.

– Якою, на Вашу думку, має бути нова архітектура в старих містах. Чи є якісь критерії?

– Це дуже складне запитання. Адже в кожному місті все по-різному. Крім того, як ми могли побачити, є громадськість, яка теж впливає на процес проектування. Проектування в центральних частинах міста є складним всюди. Я не знаю, чи є якийсь універсальний рецепт такого проектування.

– Наведіть, будь ласка, приклад нової архітектури в історичному середовищі, який, на Вашу думку, є найбільш вдалим.

– Я переконаний, що геніальним прикладом такої будівлі є готель в Парижі, який запроектував архітектор Андре Франсуа. Він зробив ніби відбиток в бетоні старого фасаду. За ним є готель, який має абсолютно іншу поверховість, навіть вікна старого фасаду не обов’язково збігаються з поверховістю реального готелю. Як поєднання цього всього бетонний фасад пронизують куби зі скла. Але вони проходять лише там, де це необхідно за функціями існуючого готелю. Це дуже цікава високомистецька ідея, як можна поєднати стару та нову архітектуру.

Розмовляла Мирослава Іваник, газета «Суботня пошта», № 90 (828), 18 серпня 2009 р.